ПРОЕКТИ

ФОТОГАЛЕРЕЯ

ІНФОГРАФІКА

23.04.2012
Звірів на Черкащині стає більше

архів

АУДІО

28.04.2012
Звернення до населення щодо попередження надзвичайних ситуацій, пов'язаних з лісовими пожежами

архів

ВІДЕО

Лiси Кам'янщини - у надiйних руках

архів

Стаття директора Канівського лісового господарства Миколи Рижкова "Канівське лісове господарство святкує ювілей"

01.04.2008

До 50-річчя Канівського Держлісгоспу

Споконвіку ліс годував усе живе, захищав від холоду. Територія Канівських гір ще з доісторичних часів була вкрита переважно дубово-грабовими лісами. Але пізніше людина усвідомила: стабільний достаток може дати лише засіяна нива, тому величезні масиви деревостанів вирубувалися для розширення площ орних земель. Згодом процвітали виробництво смоли, дьогтю, поташу, деревного вугілля, далі — селітри, целюлози й навіть спирту. Все це вироблялось з кращих порід — дуба, ясеня, клена, сосни. Знищення лісу стало справжнім лихом для канівських дібров — адже при цьому не брався до уваги досить складний рельєф і специфічний для канівських гір склад грунтів, які легко вражалися ерозійними процесами. У XVIII -першій половині XIX ст. у зв'язку з бурхливим розвитком цукроваріння знищення лісів на Канівщині набуло масового характеру — лісистість зменшилася у кілька разів (з 42% у XVIII ст. до 15% — на початку XX ст). У 1866 році на території району налічувалось 13 цукрових і 3 винокурних заводи, які працювали на дровах...

«Моторошно стає, коли згадати ті катастрофічні зливи, які іноді траплялись навесні або влітку над ярами Канівського району», — писав на початку XX ст. академік Різниченко в своїй праці «По ярах і кручах Канівських дислокацій». Після таких злив було далеко чути, як вирують і ревуть в проваллях шаленні потоки води, як з шумом падає на дно яру підмита земля і жовто-темна каламуть ринула в Дніпро та Рось. По долинах річок заносилися цінні родючі землі, погіршуйався водний режим і судноплавство. У 30-х роках XX століття гігантських розмірів досягли яри Гнило-вод, Ненаситний, Заводищенський, Бражник, Бенарський, Уровик, Хмільнянськмй та багато інших. Придніпровські яри на Канівщині характерні тим, що їх глибина сягає 20-30 м, а подекуди навіть 50-70 м.

Перші на боротьбу з ерозією на Канівщині стали, звичайно, самі жителі району на чолі з земствами. Але брак коштів і відсутність спеціалістів бажаних результатів не дали. Ось чому ще у 1898 році було створено спеціальні «піщано-яружні партії», які займалися, зокрема, і залісненням піщаних масивів. Ними ж здійснювалося й обвалування території, а в 1912 р. у вершині Венарського яру на околиці Канева було збудовано монолітний залізобетонний водоскид, який діє і зараз.

У 20-30-х роках XX ст. було здійснено перші серйозні спроби боротьби з ерозією грунтів. Не дивлячись на те, що Дніпровське виконробство та інші організації взялися за приборкання біди, однак бажаних результатів не вдалося досягти, оскільки боротьба велася не з причинами лиха, а з його наслідками. Роботи по залісненню ярів де-що пожвавішали після прийняття 20 жовтня 1948 р. урядової постанови «Про план захисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництва ставків і водойм для забезпечення високих і сталих врожаїв у степових і лісо-степових районах європейської частини СРСР».

До кінця 50-х років яри закріплювалися лісопосадками, але вони не могли зупинити катастрофічної ерозії грунтів та замулювання рік і водойм. У зв’язку з будівництвом каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі та з метою захисту і регулювання водного режиму була виділена захисна зона загальною площею більше 2 млн.га.

Для виконання лісомеліоративних та гідротехнічних робіт у зоні Канівського та Кременчуцького водосховищ у 1958 р. була створена Канівська гідролісомеліоративна станція (ГЛМС). Разом з організацією підприємства у держлісфонд було передано 4179 га непридатних і малопродуктивних земель колгоспів району, із загальної кількості переданої землі тільки 528 га складали малопродуктивні лісові масиви, створені раніше, решта — безлісі яри і провалля, які нещадно краяли землю.

У 1959-60 роках до КГЛМС було переданоще 2030 га сильноеродованих земель, а в 1965 році площа підприємства зросла ще на 1238 гз. На базі станції було створено 4 виробничі ділянки.

Першим директором станції був Петро Аристархович Кондрашин (1958-1963 р о). На його плечі ліг тягар організаційного періоду. Треба було підбирати кадри лісомеліораторів, вишукувати приміщення, «вибивати» техніку. Восени 1958 р. Канівська ГЛМС повела перший наступ на яри. Формувався новий підхід до виконання комплексу робіт на кожній водозбірній площі. Цей підхід опрацьовували вчені Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького, проектанти інститутів «Союздіпролісгосп» і «Укрземпроект» та інженерно-технічні працівники станції.

Те, що не змогли зробити упродовж кількох віків сільські громади та різні організації, здійснив трохи більше як за ЗО років колектив станції. Змив і розмив земель вдалося скоротити до мінімуму. Від подальшого руйнування було врятовано 14 тис.га цінних сільськогосподарських земель.

Із моменту заснування і по сьогодні колективом ГЛМС (із 2005 р. — лісгоспом) на території Канівського і Корсунь-Шевченківського району було збудовано 433900 погонних метрів водовідвідних і водозатримуючих валів, 94 складних залізобетонних водоскидів різних конструкцій, зупинено дію ярів на площі 18800 га, комплексними лісомеліоративними заходами було закріплено 1990 ярів і близько 3500 вершин ярів, виположено 5 ярів, рекультивовано 28,6 га орних земель, створено 11020 м нагарних валів.

Таким чином, процеси вітрової і водної ерозії на території Канівського району були повністю зупинені. Самовіддана праця робітників та інженерно-технічних працівників станції, лісоводів не залишилася непоміченою. У 1971 році колектив станції був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Лісистість району в цілому збільшилась у 2,5 раза і досягла 31,2%. У книзі відгуків, що зберігається у дєржлісгоспі, серед інших записів є й такі слова: «Кожен, хто бачив канівські землі раніше з їх глибокими шрамами ярів і бачить їх зараз, неодмінно буде захоплюватись самовідданою працею справжніх лікарів землі: лісомеліораторів, лісоводів. Нині перед ними постав ландшафт канівських земель, як картина мрій будь-якого лісовода-меліоратора».

Своїм досвідом ведення гідромеліоративних робіт спеціалісти ГЛМС щиро діляться з колегами із Росії, Польщі, Німеччини, Болгарії, США, інших регіонів нашої країни. Справжньою учбовою базою стало підприємство для викладачів і студентів лісогосподарського факультету Національного аграрного університету, слухачів Українського центру підготовки і перепідготовки кадрів лісового господарства, лісових коледжів і технікумів.

У 1989 році колектив держлісгоспу виконав цілий комплекс протиерозійних заходів із закріплення Тарасової гори від процесів водної ерозії. Так, було збудовано монолітний залізобетонний лоток довжиною 19 м, реконструйовано більше 1500 м валів-канав Борткевича. Тоді ж було зведено розсіювач потоків дощових і талих вод з боку могили, засипано яр біля об’їзної дороги на Тарасову гору. Завдяки допомозі лісгоспу була відновлена Тарасова світлиця.

Однією з основних складових комплексу меліоративних робіт на крутосхилах Канівщини було і залишається створення лісових насаджень. Живим пам’ятником минулому поколінню лісоводів Канівщини є засаджені урочища Москалівка, Поруб, Морозів Яр та багато інших.

У цей передсвятковий для всіх лісоводів Канівщини день хотілося б добрим словом згадати тих, чиїми руками було виконано ці величезні об’єми робіт, хто вклав частку душі у створення гідролісомеліоративного комплексу Канівщини.

Найбільшої подяки і слави заслужив тракторист-бульдозерист Олексій Пилипович Чабан. Починаючи з 1961 року, він підготував грунт під посадки, зокрема, шляхом терасування, на площі 800 га, нагорнувши навколо вершин ярів понад 110 тисяч погонних метрів валів. За успіхи в закріпленні та залісненні ярів Олексій Пилипович був нагороджений урядовою нагородою колишнього СРСР орденом Леніна. Йому також було присвоєно звання лауреата Державної премії. Тракторист-машиніст Іван Андрійович Яременко нагороджений орденами Леніна і Трудової Слави ІІІ ступеня. Механізатор, а згодом лісник Олексій Петрович Плотник, як і бензопильник Олексій Ананієвич Литвин, став кавалером ордена Трудової Слави III ступеня. Ланкова лісокультурної ланки Мотрона Василівна Драченко нагороджена медаллю «За трудову доблесть». Із 1962 року працює в лісгоспі тракторист-машиніст Василь Лукович Зозуля. Він — переможець змагання серед трактористів-машиністів Держкомлісгоспу СРСР.

Зі словами глибокої шани і подяки згадують в лісгоспі Костянтина Кириловича Пелиха — директора ГЛМС із1967 по 1971 рік. Саме під його керівництвом діяльність станції досягла найвищого розмаху. К.К. Пелих був одним із перших, хто взявся за боротьбу з ерозією грунту в районі. За багаторічну плідну роботу у 1971 році він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Справу К.К. Пелиха на посаді директора ГЛМС із 1971 по 1987 роки гідно продовжив Степан Семенович Іващенко, який був не лише дбайливим господарем і вимогливим керівником, а й умілим наставником.

Зеленіють сьогодні ліси Валерія Филимоновича Куровського — головного лісничого гідромеліоративної станції. Тільки в Каневі на лісогосподарській ниві він працював більше 25 років, а з часу закінчення лісотехнічного інституту — майже 40 років. Валерій Филимонович одним із перших виступив за створення Канівської гідролісомеліоративної станції. Під його керівництвом було багато зроблено для благоустрою Канева, який він полюбив усім серцем.

Багато корисних справ на рахунку Бориса Олександровича Корнієнка — колишнього головного лісничого лісгоспу, Володимира Івановича Шевченка — начальника Степанецької виробничої дільниці, Григорія Степановича Руденка — лісничого Михайлівського лісництва, Костянтина Івановича Білика — лісничого Софіївського лісництва, Василя Івановича Баса — начальника Козарівської виробничої дільниці, Андрія Миколайовича Павленка — інженера-механіка ГЛМС, досвідчених організаторів протиерозійного будівництва на зведенні гідротехнічних споруд Євдокима Тихоновича Чайки, Михайла Панасовича Сачавського, Радія Васильовича Мусієнка, Івана Михайловича Метошопа, Олексія Васильовича Боровика.

Із великою повагою в колективі лісгоспу згадують Євгена Олександровича Панченка. Займаючи інженерно-технічні посади на підприємстві і маючи глибокі та фундаментальні знання лісовода-професіонала, за майже 40 років роботи він виховав кілька десятків інженерно-технічних працівників, які гідно продовжують його справу. Для примноження лісових багатств Канівщини багато зробив старший інженер лісових культур Володимир Петрович Засядько. Під його керівництвом було створено більше 1500 га захисних лісонасаджень на ярах у районі сіл Григорівки, Бучака, Студенця, Луковиці. За успіхи в роботі Володимир Петрович був нагороджений орденом «Знак Пошани».

У переддень ювілею хотілося б згадати також шановного Овсія Михайловича Герасименка, який не один десяток років гідно примножував славу нашого колективу.

Пам’ятаємо Івана Макаровича Грекова — інженера охорони і захисту лісу, громадського працівника. З його ініціативи в середній школі №1 м.Канева було створено шкільне лісництво. Члени шкільного лісництва доглядали ліс на площі 50 га, молодий дендропарк 20 га, виготовляли штучні будиночки для птахів, збирали насіння лісових дерев і чагарників, лікарську сировину. Іван Макарович мав глибокі знання лісовода, виховував молодь, був для них і всіх нас вчителем, наставником і товаришем. Започатковані Іваном Макаровичем шкільні лісництва відроджуються, учнівська молодь бере активну участь у створенні нових гаїв в селах Хмільна, Кононча, Степанці, Бобриця, місті Каневі.

Помітний слід на землі і в гідролісомеліоративній станції залишили лісокупьтурниці-панкові Варвара Терентіївна Козин, Ніна Дмитрівна Козаренко, Марія Тарасівна Високос, Параска Овсіївна Дердюк, Мотря Наумівна Пустовойт, Ганна Єлисеївна Литвин, Катерина Леонтіївна Маринченко, Лідія Олександрівна Ткач, Віра Микитівна Капендюк, Ніна Олександрівна Петренко, лісники Гнат Сидорович Скорина, Іван Федорович Кирилець, Григорій Тимофійович Перевертайло, Микола Іванович Чубар, Василь Григорович Шумський, Зінаїда Архипівна Супрун, Омелян Максимович Куча, Микола Іванович Куцокінь, Мусій Іванович Копилець, Петро Юхимович Ярмош, Микита Сергійович Шкарбута, Аврам Степанович Півень, Павло Андрійович Усенко, Дмитро Степанович Бондарець.

Славу тракториста-віртуоза здобув у колективі Володимир Олексійович Олефіренко. Саме він першим почав нарізати тераси на крутосхилах поблизу села Глинча. Маючи талант раціоналізатора, Володимир Олексійович нарізав 1500 км терас на крутосхилах. За це його нагороджено Золотою медаллю ВДНГ СРСР, а портрет передового механізатора не раз заносився до галереї кращих. До речі, його дружина Катерина Андріївна теж працювала на станції, де займалася вирощуванням молодих лісів.

Багато працювали, будуючи гідротехнічні споруди, насипаючи вали, нарізаючи тераси трактористи Михайло Андрійович Синьоокий, Іван Гаврилович Носенко, Іван Іванович Труш, Віктор Сергійович Браницький, Григорій Олексійович Почтар, Володимир Олександрович Спичак. Нині Канівський лісгосп — це багатогалузеве лісогосподарське підприємство, що, незважаючи на складні соціально-економічні умови, виконує свої основні функції: створення нових лісів та захист канівських земель від процесів ерозії. Колективом лісгоспу щорічно насаджуються ліси на площі 140-150 га, вирощується більше 1,5 млн. молодих сіянців деревних порід, проводяться рубки догляду, створюються нові гідротехнічні споруди, багато уваги приділяється веденню мисливського господарства.

Від діяльності лісгоспу добре поповнюється і державна скарбниця. Так, тільки за 2007 рік до зведеного бюджету було перераховано 1067 тис. грн., до Пенсійного фонду — 1045,2 тис. грн., обов’язкових платежів до фондів— 148,6 тис. грн, на зарплату було направлено 2877,5 тис. грн. Звичайно, це дається повсякденною копіткою працею всього колективу, що нараховує зараз близько 200 осіб. У нас працює 20 спеціалістів з вищою і 34 спеціалісти з середньою спеціальною освітою, ведеться підготовка молодих спеціалістів в Національному аграрному університеті, технікумах і школах.

Як і всі лісоводи України, колектив бере активну участь у ліквідації наслідків лісової пожежі в Голопристанському районі Херсонської області. Колективом лісгоспу прибрано згарищ на площі 18 га, при цьому заготовлено деревини 2192 м3. У лютому цього року інженерно-технічними спеціалістами і робочими колективу ця площа повністю заліснена. Для виконання цього об’єму робіт використано більше 150 тис.грн. власних коштів.

Центральною фігурою в діяльності лісгоспу є лісничі. Нинішні лісничі Володимир Григорович Васильченко, Сергій Олексійович Боровик, Юрій Володимирович Пустовойт, Юрій Анатолійович Матлах та Віктор Петрович Головань користуються авторитетом у своїх колективах і, дійсно, є висококласними спеціалістами, які примножують здобутки старшого покоління.

Хочеться відзначити той факт, що за роки існування підприємства утворилося цілий ряд династій лісоводів. У минулому — це династії Іващенків, Романенків, Савенків. Зараз це династія Боровиків — батько Олексій Васильович працював інженером-гідротехніком із 1979 року, син Сергій після закінчення 8.1999 р. Національного аграрного університету працював помічником лісничого Михайлівського лісництва, нині — лісничим Софіївського лісництва. Знана у нас і династія Будників — батько Павло Миколайович працює бджолярем Бучацького лісництва, його дружина Олександра Олексіївна — робітниця того ж лісництва, а їх син Віктор після закінчення Лубенського лісового технікуму працював старшим майстром лісу, нині — помічник лісничого Софіївського лісництва. Відома у держлісгоспі і династія Пустовойтів — в минулому працівник лісгоспу Володимир Ілліч. Нині тут успішно трудяться його сини Сергій — начальник лісогосподарського відділу лісгоспу та Юрій — лісничий Степанецького лісництва.

Шанують лісоводи Канівщини І бухгалтера Канівського лісництва Лідію Василівну Загорулько, яка вже багато років є класним спеціалістом, добрим наставником, порадником і товаришем. Разом з дружиною в лісництві працює і чоловік Анатолій Михайлович, їхня донька Оля навчається в Лубенському лісовому технікумі на відділенні бухгалтерського обліку.

У колективі гаража лісгоспу вирізняється кмітливістю і наполегливістю в праці водій лісовоза Леонід Павлович Бабич. Його дружина Тетяна Станіславівна працює касиром Канівського лісництва, а їхній син Євген — випускник Лубенського лісового технікуму — в майбутньому буде теж нашим працівником. Говорячи про цю працьовиту родину, не можна не згадати їхнього батька Станіслава Володимировича Варавву, який своє життя зв’язав з колективом гідромеліораторів Канівщини, користувався шаною і авторитетом серед колег станції.

У лісгоспі майже 25 років працює бухгалтером Любов Сергіївна Биковець, яка розпочинала з бухгалтера лісництва. Нині вона — провідний бухгалтер, заступник головного бухгалтера лісгоспу. її донька Юлія після закінчення Чигиринського сільськогосподарського технікуму в 2004 році прийшла на підприємство і теж працює бухгалтером. Заочно навчаючись, вона закінчила Черкаський банківський інститут, здобувши кваліфікацію спеціаліста з обліку й аудиту.

Ще з діда Івана Савелійовича пов’язали своє життя з лісом члени династії Литвинів. Іван Савелійович працював лісником Софіївського лісництва, його син Андрій Іванович — завідуючим гаражем лісгоспу. Загалом у лісовому господарстві він працює більше 30 років, а внук Костянтин після закінчення в 2002 році Національного аграрного університету працює тут мисливствознавцем.

Сьогодні особливо хочеться відмітити молодих. Це — третє покоління лісоводів за Історію існування лісгоспу. Вони зарекомендували себе як висококласні спеціалісти. Насамперед — Сергій Олексійович Боровик, Юрій Володимиривич та Сергій Володимирович Пустовойти, Валерій Андрійович Жила, Віктор Петрович Головань та інші. Заслуженим авторитетом у колективах лісництв користуються Микола Олексійович Петренко, Григорій Іванович Здір, Степан Миколайович Курка, Сергій Іванович Жеребило, Наталія Ярославівна Сидоренко, Василь Петрович Калюжка, Роман Валентинович Геращенко, Іван Романович Коваленко, Василь Митрофанович Кириляка, Роман Миколайович Бутко, Олександр Васильович Дяченко, Юрій Іванович Півень, Ігор Петрович Омелян, Сергій Михайлович Бондар, Петро Максимович Шустров, Євдокія Романівна Костенко, Валентина Євдокимівна Якушкіна, Віталій Іванович Шевченко та багато інших. Хорошими наставниками молодого покоління лісоводів є головні спеціалісти лісгоспу Валерій Борисович Карпушенко, Світлана Степанівна Стоколос, Та

мара Анатоліївна Дьомкіна, Василь Леонідович Майоров, Олег Іванович Майченко, які не один десяток років плідно працюють на інженерних посадах.

З урахуванням сучасних економічних умов непросто вирішуються проблеми, пов’язані з доглядом за гідротехнічними спорудами. Для підтримки всього цього комплексу в робочому стані щорічно потрібно 250-300 тис. грн. капіталовкладень, реально ж отримуємо і вкладаємо у діло втричі менше. Саме тому спостерігаються нові спалахи ерозійних процесів.

Спеціалісти лісгоспу постійно працюють, у цьому напрямку і сподіваються, що держава зверне увагу на боротьбу з ерозією. І необхідні кошти все ж будуть виділятися. Адже зволікання з реконструкцією протиерозійних споруд сьогодні веде до значного збільшення капіталовкладень на протиерозійні роботи в майбутньому. Всі, від депутата до рядового громадянина, мають зрозуміти, що боротьба з ерозією грунтів потрібна, насамперед, не гідромеліораторам, а самій землі-матері і нам, людям.