ПРОЕКТИ

ФОТОГАЛЕРЕЯ

ІНФОГРАФІКА

23.04.2012
Звірів на Черкащині стає більше

архів

АУДІО

28.04.2012
Звернення до населення щодо попередження надзвичайних ситуацій, пов'язаних з лісовими пожежами

архів

ВІДЕО

Лiси Кам'янщини - у надiйних руках

архів

Хвала людям, які ростять ліс

26.03.2008

До 50-річчя Канівського Держлісгоспу

Всі ми родом із лісу. Із тої прадавньої діброви, де прохолодно в літку і затишно в студенний зимовий день. Із того соснового бору, де легко дихається і м`яко стелиться під ноги земля – матінка голчастим простирадлом. Із того саду, що п`янить яблуневим цвітом і щедро обдаровує плодами.

Не заперечуйте. Марно вихваляти принади міста – зблідлу фотографію цивілізованого життя. Нема величнішого і світлішого на землі, як велична мелодія лісу. Мелодія, яка ніколи не набридає, яка живить душу і зцілює тіло. Прислухайтесь! У шелесті трав вчувається пісня, у співі птахів – дивнії мелодії. У перемові крон лунає гімн. То звучить величальна рукам, які створили це диво – ліс. Руками працівників Канівського Держлісгоспу. Вони трудяться заради того, щоб нащадки отримали у спадок від нас не пустелю, а диво – гай. Уклін їм доземний за це!

Із історії

Отже, рівно півстоліття тому урядовою постановою було створено Канівську гідро лісомеліоративну станцію ГЛМС. 1958 року. Директором призначено Петра Аристарховича Кондрашина. Перед новоствореною організацією поставлене важливе партійне завдання – припинити ерозійні процеси в Канівському районі. Наскільки це серйозна була робота, можна судити по тому, що в той час у Канівському регіоні нараховувалося, більше 5,5 тисяч ярів і великих від вершків. Ерозією було пошкоджено майже 56% території району (загальна площа Канівського району – 102 тис. Га). Щорічно с гектара площі змивалося від 34 до 100 тонн грунту. Яри відвойовували майже 13 тисяч гектарів землі. Кожного року вони росли на 250 – 300 Га. Ось про що писали місцеві газети в ті роки… ерозія грунтів набула загрозливого характеру. Після великих злив було змулене річище Росі, підтоплено 1700 десятин (десятина – 10 925 Га – автор) сіножатий. 1927 року яр біля Пекарів досяг довжини 8 верстов, ширини – 100 сажнів, глибини – 40. За рік до того яру впало 14 селянських будівель. У Каневі струмок Дунаєтсь, який під час злив стає дуже бурхливим, знищів цілі квартали міста… Ось будинок пошти. Кінчається стіна починається земляний схил, насипаний кілька років тому. На ньому – жодної травинки. Вся мостова чорна, бо схил розмивається… Дуже страшний вигляд має подвір`я старого готелю… У Пшеничниках вулицею течуть талі та дощові води. Вони розмили такий яр, в якому може вміститися пів села… <->Спершу Канівський ГЛМС було передано 4,2 тис. Га ярів і балок, а згодом ще 6 тис Га. До 1967 року контора підприємства знаходилася у Степанцях. За участю вчених Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і лісомеліорації імені Г.М. Висоцького, проектантів «Союз гідролісгосп» і «Укрземпроект» було розроблено методологію боротьби з ерозією грунтів. З 1959 до 1963 року було побудовано 9 водоскидів, які служать і нині. Побудовано 72 лотки швитко-токи. У Канівській ГЛМС були спорудженні перші лотки-водотоки із спареними водо розливними конструкціями, з водозливними секціями параболічного перетину. Практично щодня людям доводилося приймати неординарні рішення. І як показав час, вони навчилися боротися з ерозією землі. Окрема сторінка канівських гідролісомелиораторів – це земляні вали, перекопи. Від «змійових» до водо затримуючих валів. Якщо наші пращури будували вали для стримування ворогів, то сучасники з Канівської ГЛМС будували їх для стримування водних потоків. Всього було побудовано майже 500 км. таких валів. Який величезний об’єм робіт було виконано! Ідеєю земляних валів буде покладено пізніше вченими в ґрунтозахисну систему землеробства з контурно-меліоративною організацією територій. На базі бобрицького колгоспу в 90-ті роки було навіть створено відповідне дослідне господарство, яке до 2000 року входило в систему Інституту землеустрою. Якраз в Канівський ГЛМС вперше було впроваджено систему терасування крутосхилів. Інженер-механік А.М. Павленко обладнав терасну саджалку дерев. Тераси було нарізано на 3,5 тис. Га, крутоярів.

Принагідно я хочу назвати степанецьких жінок М.В. Драченко, Г.М. Костянюк, М.В. Остапко, Н.М, Заноздру, Л.О. Кошман, К.А. Олефіренко, Г.Я. Сопільняк… Це вони своїми руками посадили ліси навколо села Степанці, де була справжня піщана пустеля. У ті роки партія кинула клич – кожному селу – сад. І садили люди сади. А автором перших терас по-праву треба назвати В. Олефіренка. За ним піде О. Чабан, лауреат Державної премії. Не можна не назвати і легендарну жінку – водія самоскида Анастасію Бобир… Належне треба віддати другому директору ГЛМС Ф.Ф. Штаньку, третьому – І.Ф. Лящу, четвертому – К.К, Палиху, п`ятому – С.С. Іващенку. А в 1987 році Канівську ГЛМС очолив М.Ф, Рижков. Гріх не згадати В.І, Баса, начальника Козарівської лісомеліоративної станції. Він одним з перших піднявся в атаку на ворога землі – ерозію. За ним пішли десятки, сотні…

Буття

За пів століття зроблено те, що не вдавалося зробити століттями. Заліснено й укріплено 1991 яр, 3 503 крупних першин. Побудовано та реконструйовано 430 км. водозатримуючих водовідвідних споруд та земляних валів, 94 лотки-водотоки, 9 км загат. Створено майже пів тисячі Га полезахисних лісосмуг, вирощено майже 14 тис. Га унікального лісу від руйнування врятовано 14 тис. Га сільськогосподарських земель. Це дало право директору держлісгоспу М.Ф. Рижкову 5 років тому на урочистостях з нагоди 45-річчя утворення Канівської ГЛМС задекларувати : «… Процеси вітрової та водної ерозії на території Канівського району повністю зупині». Це – оцінка фахівця с двадцятип`яти літнім стажем роботи в лісовому господарстві.

На Канівщині гідролісомеліоратори саджали соску звичайну, сосну кримську, модрину, різновиди дуба, березу, липу, осику, вільху, волоський, чорний горіхи, шовковицю, скумпію, білу акацію, горобину, вербу козячу, клени, вільху сіру, яблуні, груші, вишні, сливи, аличу, кизил, терен, айву японську та звичайну, кущі – свидину, ліщину, чорноклен, бузину червону та чорну, обліпиху, аморфу, бруслину європейску, вишню степову, шипшину… Якби стояло питання, якому дереву треба поставити пам`ячник, то треба б було поставити його білій акації. Це вона приживалася там, де не могла встояти людська нога. Лізла довгими коренями на такі схили, де не могло нічого живого втриматися. А скільки людині вона дала меду!

За видатні заслуги Канівська ГЛМС була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Десятки спеціалістів, робітників ГЛМС удостоєні високих державних нагород. Олексій Чабан нагороджений орденом Леніна, Іван Яременко орденами Леніна і Трудовою Слави 111 ступеня… 1991 року Канівську ГЛМС реорганізовано в Держлісгосп. До його складу входять Бучацьске, Канівське, Михайлівське, Софіївське і Степанецьке лісництва. Нове покоління плекає канівські ліси. Валерій Карпушенко, Юрій і Сергій Пустовойти, Саша Дяченко, Віктор Головань, Сергій Боровик, Юрій Матлах – молоді лісові командири. Оксана Назаренко недавно здобула вищу спеціальну освіту. Дівчину міста потягнуло до лісу. Працює старшим майстром лісу в Бучацькому лісництві. Питаю: «не шкодуєш, що долю пов`язала з лісом?» - Ні, на грам, - сміється.

А Іван Романович Коваленко прийшов працювати в ліс 1959 року. Через рік, третього березня буде в нього рівно 50 років трудового стажу лісника. І до цього часу Іван Романович стоїть «на довольствії» в Канівському держлісгоспі. І скажу, що свій хліб він відпрацьовує сповна…

Інколи йому сниться рідне з дитинства Засулля, що на Сумщині. Горби – видолинки, сині шнурочки річечок – джерелець, люстерка озерець з настояною на травах свіжо-зеленою цілющою водою, де хлюпався – купався і тягнувся до свого повноліття – першої мрії кожного хлопчака. Сниться – непокоїть, можливо, тому, що Канівщина, з якою поріднився вже на все життя, нагадує крутовидами незгладимі пейзажі. І чорний ліс… Це я про Миколу Федоровича Рижкова. Який он скільки років очолює на Канівщині непросте лісове господарство – Держлісгосп.

Багатьох і багатьох я знаю. Всі вони родом із лісу. Всі вони люблять Його Величність Ліс.

Епілог

Приємно усвідомлювати, що можу хоча б у слові карбованому засвідчити подвиг – працю цих людей. Минуть роки, відійдуть у небуття герої цих подій. Та що там казати – багатьох і багатьох з них уже немає в живих. А слово, як і їх витвір – ліс – залишаться. Не хай пожовкле те слово, але зрозуміле для майбутніх поколінь, які мають знати, як їхні предки у середині ХХ століття врятували канівські береги від екологічної катастрофи. Берегли їхні надбання. Любили цю землю, политу кров’ю і потом.